І стануть двоє, як одне ціле

Життя прожити – не поле перейти. А тим паче, прожити спільно, душа в душу, коли на життєвому шляху безліч проблем, випробувань, спокус. І далеко не всі молоді люди, ступаючи у церкві на вишиваний рушник, до кінця усвідомлюють, наскільки серйозною є тайна шлюбу. Вони легко одружуються, а невдовзі так же легко і розлучаються. За 10 місяців цього року лише на Львівщині розбіглися в різні боки майже 6 тисяч пар. Стільки ж і минулого року. По Україні ця цифра ще більша – з січня до вересня 2006 року розлучилося 130 199 пар, а одружилося 264 043. Тобто, половина шлюбів розпалася.

"Все що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає"

Шлюб буває один раз у житті. Це не лише цікавий обряд, коли священик читає молитву і просить молодят промовити клятву вірності. Це мить, коли два серця отримують благословення небес, поєднуючись в очах Бога назавжди... На жаль, в Україні, особливо західній, це таїнство зараз стало швидше модним, аніж священним. Молоді люди сприймають шлюб як необхідний атрибут весілля, нарівні з традиційною прогулянкою до пам'ятника Шевченку та бенкетом до рання. Люди легко вимовляють клятву, не вдумуючись у її зміст, легко промовляють слова молитви. Вони виконують роль. Роль наречених, які мусять виконати і цей номер весільного сценарію. Адже брати шлюб – модно. І ніхто не задумується, що надто серйозний цей обряд, аби можна було перетворювати його на фарс. Ми не боїмося цього слова, оскільки кількість розлучень шлюбованих церквою пар аніскільки не нижча, аніж кількість людей, які одружилися лише в РАГСі.

Тож як уникнути фатальної помилки? Як утворити міцну сім’ю? Звідки і у кого черпати мудрість, розсудливість, терпіння? Відповісти на ці та низку інших запитань молодим людям допоможе церква. Душпастирі узяли це нелегке завдання на себе. Саме вони допомагають майбутньому подружжю пропустити через свої серце і розум тайну одруження, підготувати їх до подружнього життя, відродити у молодих сім’ях християнський дух, який притаманний українському народові. У який спосіб? Через спілкування, зустрічі, навчання. У римо-католиків психологію нареченства починають викладати ще у старших класах, в ліцеях. Тобто, готують молодь до подружнього життя заздалегідь. Греко-католики і православні таке навчання проводять напередодні шлюбу.

Молодята, які вирішили побратися, повинні повідомити священика про свій намір як мінімум за місяць. Передусім, вони мають принести документ про те, що хрещені. Якщо з якихось причин подати документ не вдається, скажімо, батьки хрестили дитину підпільно або просили не фіксувати хрещення у церковній книзі, то у такому випадку відповідальність на себе бере настоятель населеного пункту, в якому живуть молодята. За свідченням хресних батьків він видає довідку, що справді над цією людиною була звершена тайна хрещення. Хресні батьки розписуються в ній, і тоді хлопець чи дівчина відносять документ у ту церкву, в якій будуть брати шлюб. В окремих випадках, коли хресні батьки живуть далеко або з якихось інших причин не мають змоги засвідчити про хрещення, зробити це за них можуть люди, які були присутні при хрещенні: бабуся, дідусь і т. п.

А тоді майбутнє подружжя проходить відповідне навчання. Скажімо, у центрі душпастирства молоді УГКЦ, що діє при храмі Св. Євхаристії, як повідомив о. Інокентій Волошин, воно триває два тижні: десять занять по 1,5 – 2 години. Бесіди з молодими ведуть не лише священики, а й психологи, медики, юристи. Обов’язковою є і зустріч священика з батьками наречених, адже нині 30% молодих сімей розпадається саме через них: вони «знають», як зробити молоду сім’ю щасливою й починають наполегливо повчати зятя чи невістку, зовсім забувши про біблійське повчання: «Віднині чоловік залишить батька і матір, і будуть двоє, як одне ціле».

Тому головна тактика батьків – не втручатися, не заважати молодим будувати свої стосунки. І допомагати лише тоді, коли вони попросять.

В УПЦ (КП), як розповів о. Володимир Бачинський, заняття для молодих проводяться протягом місяця: два-три рази на тиждень по півгодини у зручний час. Як правило, увечері, після роботи. Ідучи до церкви, дівчата мають звернути увагу на одяг, він не повинен бути викличним. А на голову бажано одягнути хустину. Юнаки повинні залишити джинси для дискотеки й не переступати поріг церкви, перед цим перехиливши чарочку у барі.

Після завершення навчання молодим людям видається посвідчення про те, що вони пройшли навчання, іншими словами, що вони готові до шлюбу.

"Скажіть нині або ніколи"

Паралельно з навчанням щонеділі упродовж трьох тижнів в церкві, до якої ходять молоді люди, читають оповіді. Тобто, священик повідомляє усіх парафіян, що такі-то молоді люди мають намір створити сім’ю. Для цього наречені повинні подати дані про себе: вказати прізвище, ім’я і по батькові, рік народження, місце проживання, прізвище, ім’я і по батькові своїх батьків, а матері – ще й дівоче прізвище. А тоді вказати такі ж дані про наречену чи нареченого.

Оповіді читають для того, аби з’ясувати, чи не має перешкод для одруження молодих людей. А раптом чоловік уже раз присягав іншій жінці (чи навпаки) і це приховує. Якщо такі перепони є, то парафіяни повинні повідомити про це священикові до взяття шлюбу. Тобто, «сказати про це нині або ніколи», бо після взяття шлюбу ніхто не має права вмішуватися в чужу сім’ю.

У храмах немає обмежень на шлюб, немає і черги. Хто прийшов перший, той вибирає зручний для себе час. Інші – час, який залишився. Як правило, шлюб триває 45 хвилин.